Україна Незалежна святкує у поточному році 30 років! Коли я думаю про Україну, про її суспільство, першими мені на думку спадають слова «Україна нескорена» – незломна. Її історія, навіть історія 30 років незалежності є боротьбою за її здобуття (в минулому) або, як нині – за збереження, за збереження території, за право на самовизначення, за право на розбудову стабільної, демократичної країни, європейської країни! I на це все Україна заслуговує, Україна – тобто її суспільство!  

більше місця у моєму житті, поки не стала для мене другою батьківщиною. Серце підкорювали перш за все люди! Ті, котрі творили історію України й вже відійшли у вічність, а також ті з них, яких мені пощастило зустріти. Вони не вагалися і були готові заплатити будь-яку ціну: воїни обох армій Української народної республіки,  Українська Галицька Армія, петлюрівці, студенти, котрі бились під Крутами, мистці, завдяки яким відбулося відродження української культури, що стало «розстріляним відродженням» з тисячами інтелектуалів, науковців, художників, письменників, інтелігенції знищеної Сталіним, воїни Української Повстанської Армії, котрі боролися з Радами аж до 1954 р., були засуджувані до найдовших, 25, 30-річних вироків таборів, українські дисиденти 60,70, 80-х років. Всі вони мріяли про вільну Україну, про розбудову власної держави. У 1991 р., ті з них, кого не було вбито, котрі витримали табори, заслання, хвороби, дочекались, разом з мільйонами своїх співгромадян, життя у власній державі.

Україна – це для мене люди з обох Майданів – Помаранчевої революції та революції гідності, добровольці 2014 i 2015 років, воїни української Армії, всі вони без вагань пішли боротися на сході країни, оскільки одвічний ворог української державності, української національної ідентичності – Росія, хоче незалежність знищити, розтоптати… Слава героям України!

Але Україна – це також люди, яких упродовж тих 25 років я зустріла на своєму життєвому шляху, прекрасні, хоча багато з них не мають відомих прізвищ. Але Україна є для них найвищою цінністю, і служать вони їй працюючи, навчаючись, створюючи, формуючи незалежні медіа, громадські та суспільні організації. Завдяки їм усім я пізнавала цю країну, пізнавала її історію, інколи мені було дано бути разом із ними у важливі історичні моменти, я слухала їхні родинні історії – непрості, так само складні, як і історія їхньої країни. А за це їм усім найсердечніша подяка!

Україна для мене – це також місця, а серед них ті найулюбленіші, як козацька хортиця, незломний Холодний Яр, Суботів – Богдана Хмельницького, Канів – Тараса Шевченка, Чернівці – Йосифа Зісельса, Івано-Франківськ, Львів. Але також і схід України: місто Маріуполь, села під Маріуполем із переселеними з Бещадів бойками. Це література, музика та кіно. Це все, а також емоції, які супроводжували й надалі супроводжують мене в ході знайомства з людьми та країною, формує образ «моєї» України. Її окремою, дуже дорогою моєму серцю частиною є українці з Польщі, вони також вчили та продовжують вчити мене любові до цієї країни…

Слава Україні, Друзі!!!!

Za przekład tekstu serdecznie dziękuję Ivanovi Kozłovskiemu.