Ukraina 30 PL

Пшемислав Фенрих

26 czerwca 2021 r.

Солідарність через конкретні справи

Українська сердечність – ласкаво просимо до Чигирина

Україна завжди була для мене дуже важливою. Першим жестом, який я зміг зробити (і зробив з повним переконанням) для України, було голосування 8 вересня 1981 р. за знамените Послання І Конгресу делегатів НСЗЗ „Солідарність” до трудового народу Східної Європи. У цьому документі Україна не згадана окремо, вона значиться серед „усіх народів Радянського Союзу”, але, голосуючи як делегат, я думав насамперед про Україну, Білорусь та Литву. Я знав, що це лише слова солідарності, що ми більше нічого не можемо зробити, але зрештою, дії починаються зі слова. Ці дії стали можливими через десять років, коли Радянський Союз розпався і в 1991 році Україна розпочала своє незалежне існування. Я був дуже задоволений, коли виявилося, що моя батьківщина – перша країна у світі, яка визнала незалежність України. Тепер стало можливим реалізувати ідею про те, що незалежність, демократія та процвітання Польщі є реальними лише тоді, коли й Україна також є незалежною, демократичною та процвітаючою.

Три слова супроводжують мою понад двадцятирічну діяльність в Україні. Це солідарність, самоврядування та партнерство. Солідарність, тому що з неї усе почалося, солідарність, тому що у 1980-х роках ми її отримали із країн Заходу, і відтак зобов’язані передавати далі, солідарність, бо лише завдяки такій настанові маємо шанс подолати жахливий досвід нашої спільної історії. Самоврядування, тому що ми досягли значних успіхів у цій сфері, і нам просто є чим поділитися. Самоврядування дозволяє найбільш конкретно реалізувати солідарність, будувати якість життя громадян від самих основ. В Україні я працюю в основному від імені «Фонд розвитку місцевої демократії», і це організація, яка в центрі своєї діяльності ставить децентралізацію та самоврядування. Співпраця, оскільки це єдина форма, гідна вільних і рівних громадян, адже це завжди обмін дарами, а не одностороння допомога, бо справжній друг сприяє, а не нав’язує. Я приїхав в Україну з цими трьома словами, і я вчив ці три слова в Україні. Завдяки двом десятиліттями співпраці з українцями я відчуваю як значно збагатилося моє розумінням змісту цих слів.

Черкаси, 2002 р. зустріч представників польського та українського місцевого самоврядування під картиною, на якій зображено Переяславську раду. Змінюємо хід історії … А картину давно зняли зі стіни.

Я мав честь і радість спільно реалізувати кілька десятків проєктів з українськими друзями. Завжди з особливим задоволенням приймав українських друзів у Польщі. У своїх проєктах ми створювали українські навчальні центри для посадових осіб місцевого самоврядування, спільно навчалися ефективним методам навчання дорослих, запроваджували в органах самоврядування принципи «Прозорої України», організували клуби громадського діалогу, створювали тематичні туристичні оселі та розробляли стратегії сталого розвитку громад із використанням методів співучасті громадськості. Справи складні, не все виходило так, як нам того хотілося б. Спільне було одне: українсько-польська дружба була не пустим словом. Хороші стосунки тривають, учасники проєктів створюють чудові речі у своїх спільнотах.
У минулому Польща та Україна утворювали Річ Посполиту, це був спільний дім наших предків. У цьому спільному домі справи не завжди укладалися добре. Серед нас є люди, які охоче вступають у суперечки стосовно минулого. Ще є ті, кого польсько-українська міжусобиця зачепила особисто. Потрібно добре знати історію, зокрема і для того, щоб не повторювати помилок. Але будувати майбутнє – це солідарність у конкретних справах. Я дуже вдячний своїм друзям з України за те, що я мав змогу втішатися їхньою дружбою майже чверть століття та по партнерські будувати майбутнє обох наших країн.

Пшемислав Фенрих

Skip to content